Про мову

Словацька мова є державною мовою Словацької Республіки. Словацькою мовою говорять 4,5 мільйона словаків, більше мільйона емігрантів у США та близько 300 тисяч у Чехії. Менші групи мовлення також зустрічаються в Угорщині, Румунії, Сербії, Хорватії, Болгарії, Польщі, Франції, Німеччині, Бельгії, Австрії, Норвегії, Данії, Фінляндії, Швеції, Італії, Швейцарії, Нідерландах, Кіпрі, Росії та Україні. У Киргизстані, Ізраїлі, Канаді, ПАР, Аргентині, Бразилії, Уругваї, Австралії, Новій Зеландії, Великій Британії та деяких інших країнах. словацька мова відома як «есперанто» слов'янських мов, вона сприймається як найбільш зрозуміла для користувачів інших слов'янських мов.

Хоча словацька мова тривалий час розвивалася в інших умовах, ніж чеська (Словаччина входила до складу Угорської держави з 11 століття), вона залишалася близькою до чеської. Проте деякі особливості словацької мови (tvary lakeť, Česi, суфікс -м у 1 особі однини, тощо) мають паралель у південнослов’янських мовах. Тому давня славістика називала їх майже югославізмами (центрально-словацька). Словацька мова також асоціюється з польською мовою з деякими менш значними ознаками (префікс pre- на відміну від чеського pro-, збереження приголосного dz, а також з деякими виразами: teraz, pivnica). Інші характеристики наближають його до східнослов’янських мов. Це одна з причин, чому можна справедливо говорити про «середнє» положення словацької у слов’янських мовах.

Словацька мова належить - в межах індоєвропейської сім'ї мов - разом з польською, чеською, нижньолужицькою та верхньолужицькою сербською до західної гілки слов'янських мов. Мовні, історичні та археологічні факти свідчать, що словацька мова виникла безпосередньо з праслов’янської (а не через стадію прото-чехословацької мови). Праслов’янська словацька основа сформувалася на території між Карпатами, Дунаєм і Нижньою Моравією, стикаючись із західнослов’янським ареалом на захід від цього ареалу та зі східнослов’янським ареалом на півночі та північному сході. Слов’яни, попередники словаків, прийшли на цю територію в VI столітті з південного сходу. Основою словацької мови можна вважати реконструйовану мову великоморавського етносу, поділену на діалекти, але також представлену певною культурною формою. Найбільш бурхливий розвиток словаки подолали в 10-12 ст., стабілізувались у 13-15 ст. У 16-18 століттях як культурна мова в Словаччині використовувалася чеська мова, а також кілька типів культурної словацької мови: культурна західно-словацька, культурна середньословацька та культурна східнословацька. Наприкінці 18 століття почалися спроби сформувати стандартну словацьку мову. Наприкінці XVIII століття Антон Бернолак базував свою кодифікацію на західнокультурній словацькій мові, але через змінені соціальні та економічні умови не мав бажаного успіху. Людовіт Штур опірався на центрально-словацьку, його ідея з’явилася дуже скоро і після деяких модифікацій (Мартін Хаттала, Міхал Мілослав Ходжа) триває донині. Розвиток стандартної словацької мови чітко показує період Бернолака (1787 - 1845), період Штурово (1846 - 1852), період реформ (1852 - 1863), період Міхала та Мартіна (1863 - 1918), міжвоєнний період (1918 - 1940 р.) і сучасний період (з часів Другої світової війни).